Відомий письменник Альберт Камю сказав: «Подорожі – як найбільш важлива і серйозна наука, як мудрість, що допомагає знову відшукати самих себе». Наш світ таки величезна книга, і якщо не подорожувати, то ми назавжди залишимось на першій сторінці. Про неймовірні мандрівки Азією; країни, які захоплюють дух; про пошуки нових цінностей, руйнування стереотипів, про особливості азійського менталітету та духовності, – у ексклюзивному інтерв’ю із Танею Капрійчук, культурологом, яка останній рік прожила в Азії, мандруючи та пізнаючи новий континент.
Таню, як Ви наважились на свої далекі мандрівки Азією, чи подорожуєте сама?
Подорожую не сама, а зі своїм хлопцем. Власне, поселитися в Азії на рік-два була його мета і водночас мрія, бо три роки перед поїздкою ми проживали на просторах Російської Федерації (Санкт-Петербург), Республіки Білорусь (Мінськ), де намерзлися страшенно. Звісно, ця мета з’явилась не просто так: до нашої зустрічі Гліб автостопом об’їхав всю Європу і Азію, десь за півтора року.
Мабуть, я вже й не знаю, що таке «наважитись». Ми просто взяли і зробили, а саме – розпочали новий життєвий етап. Назви в нього нема, але загалом це має бути навколосвітня подорож не за рік і не залпом, бо планую (можливо, вдвох) все ж іноді з’являтись в рідній хаті. Справа не в прив’язаності, а в зміні оточення, в ковткові «свіжого повітря», не залежно, перед новим контингентом чи уже знайомим, як-от Південно-Cхідна Азія.
Які країни вже відвідали, і яка з них Вас найбільше вразила? Чи позбулись певних стереотипів?
Відвідали Тайланд, Лаос, В’єтнам, Малайзію, Індонезію (Балі), Камбоджу.
Кожна країна особлива і відрізняється як менталітетом, так й побутом, навіть їжею. А зовнішність – чим більше подорожуєш, тим більше помічаєш, що азіати відрізняються один від одного відтінком шкіри, розрізом очей, зростом, волоссям тощо.
Вразила кожна країна: Тайланд – першістю, саме там я познайомилася з азіатським оточенням, звичаями, зробила відкриття і зрозуміла, що Азія не є страшною, відсталою, антисанітарною країною (стереотипи), а навпаки, і навіть ражду сюди літати.
Балі – маленька казка, острівець, на якому можна побачити все: від бурхливого синьо-бірюзового океану, до трудяг-селян на рисових полях і вулкани, заселені людьми, які не бояться вивержень. А кава – найсмачніший аромат і дуже міцна, щоденний ритуал балійців, п’ють її гарячою. Дуже колоритний острів, який треба повністю пропустити повз себе і не випускати!
В’єтнам – як мурашник, заселений трудяжками. Бували лише в Ханої. Так-от, коли сама вийшла за їжею – перед очима було лиш одне – мопеди, які їздять, не залежно від ПДР.
Довелось брати і зливатися з масою, підгяла руку, про всяк випадок – об’їжджали. Страшно, але здолавши страх перед Азією, вливаєшся в оточення, ріднишся з ним. Тут дуже мало розмовляють англійською, але це не заважає порозумітися з в’єтнамцями, говориш ніби душею (ще один стереотип, що без знання мов – краще сидіти вдома).
Малайзія – дуже сучасна, ніби маленькі штати (Куала Лумпур). Кажуть, що це як маленький Сінгапур, але я там поки не бувала. Вірю на слово. Багато хмарочосів, автоматизоване метро, безкоштовні автобуси по містуб і попри це багато колориту (китайські, індійські райони).
Камбоджа – якось у мене не дуже склалися відносини з цією країною. Засмічена, погано пахне, до туристів відношення як до ходячиш грошей… країна-трагедія, яка тільки просинається з того страшного сну «червоних кхмерів»… але Ангкор – це щось космічне, заради нього я ще повернусь.
Лаос – дуже мила і добра країна! Бабця пригостила нас рисом зранку, відмовлялася від грошей потім.
Чи дуже відрізняються люди в країнах, до яких Ви мандрували, від українців?
Азіати дуже відрізняються від нас. Якщо в нашому суспільстві буває все: добре, погане, то тут завжди допоможуть, коли попроосиш; не причинять зла ні словесно, ні фізично. Можливо, тому, що ми гості, «білі». Не бачила сварок між чоловіком і дружиною, щоби хтось вдарив дитину чи накричав на неї; п’яниць; бездомних попрошайок; тут не знищують тварин, наприклад, собак, їх тут море, їх годують. Буває страшно, коли все сімейство вибігає на тебе погавкати, але тепло від того, що вони всі живуть. Шкода, що поки у мене порівняння йде через негативний фон, я ще перебуваю в процесі усвідомлення.
Які нові життєві цінності відкрились для Вас під час цих мандрівок, чи зробили вони Вас дорослішою?
Життєвих цінностей у мене не з’явилось, або я ще не усвідомила до кінця, оскільки перебуваю в зовсім іншому культурному та духовному середовищі, трішки переймаю, згадую старий досвід і формую нові, вже свої цінності. А от така штука як тотальна відповідальність – так. З максимальною відповідальністю ставлюся до свого життя і оточення, бо тепер я дуже далеко від рідних, а вони всі хвилюються, як не крути. Так, мабуть-таки, я стала дорослішою, ну трошки.
Як і чим збагатився Ваш духовний світ під час відвідин країн Азії?
Колись я думала, що знаю, що таке духовний світ, що у мене він багатий тощо – ні, зараз з впевненістю можу сказати, що моя духовність ще формується. Знову ж таки, відчула, що я стала набагато добрішою (не соромлюсь визнавати свої темні сторони), особливо всередині, якось перестала злитися на людей, ображатися, очікувати – натомість просто випромінюю добро, навіть якщо і бурчу. Різниця колосальна, життя – якісніше. Не нав’язую, але хотілося б від людей більше добра – мабуть, це і є моя духовність.
Якими є подальші плани нових подорожей?
Плануємо ще рік (можливо, менше) пожити в Тайланді, а потім у В’єтнамі трішки; далі не знаю, все залежить від обставин і бажання. На черзі весь Світ.
Розмовляла Лідія Батіг
